EN
Valentyna Upolnikova, 68 years old
RUNNING / ESCAPE / MOVEMENT / TRUST / FLIGHT / CHILDHOOD / ASPIRATION / MOVEMENT / UKRAINE / HOMELAND
When I stretched out on the paper to have my outline drawn, my right leg remained in the air. I completed the second leg by hand, and as I was drawing it, I realized it was the right hip, that had been hurting me all year. After drawing this outline on paper, the pain stopped. What could this mean?
My inner realm represents Ukraine, but it’s not as bright as the other realms. I have relatives in Russia (because my mother is from the Caucasus), and I know nothing about them. Various thoughts gnaw at me. The war started on my birthday. When a year passed, I knew because it was my birthday again. When I arrived in Romania, I was terribly depressed. My nephew was crying and wanted to go back to Ukraine. He was 12 years old. Now the child is almost a man, 14 years old and 1.80 m tall. All he wants is to go back home. Probably when we return to Ukraine, we will have a new shock, just as we did when we came here. My body has a secret spring that forcefully pushes optimism out every time I go through a tragedy. The colors from the outside take up more space than the war from below. That’s our hope that the war will end soon.
UA
Валентина Упольникова 68 років
БІГ / ВТІКАННЯ / РУХ / ДОВІРА / ПОЛІТ / ДИТИНСТВО / ПРАГНЕННЯ / РУХ / УКРАЇНА / БАТЬКІВЩИНА
Коли я розтягнулася на папері, щоб окреслили мій контур, моя права нога залишилася в повітрі. Тому другу ногу я завершила вручну, і коли домальовувала її, то зрозуміла, що це праве стегно, яке боліло в мене протягом всього року. Після того, як я намалювала цей контур на папері, біль зупинився. Що це може значити?
Мій внутрішній світ представляє Україну, але він не такий яскравий, як інші світи. У мене є родичі в Росії (тому що моя мати з Кавказу), і я нічого не знаю про них. Різні думки гризуть мене. Війна почалася у мій день народження. Коли пройшов рік, я знала, в цей день знову буде мій день народження. Коли я прибула в Румунію, я була жахливо пригнічена. Мій племінник плакав і хотів повернутися до України. Йому було тоді 12 років. Тепер дитина майже чоловік, 14 років і 1,80 м заввишки. Все, що він хоче – це повернутися додому. Можливо, коли ми повернемося в Україну, на нас чекає новий шок, так само, як і тоді, коли ми приїхали сюди. У мого тіла є таємничий пружинний механізм, який силою виштовхує оптимізм кожного разу, коли я переживаю трагедію. Кольори ззовні займають більше місця, ніж війна знизу. Це наша надія на те, що війна скоро закінчиться.
